Православ’я на хмельниччині.Особистий сайт.

| Реєстрація | Вхід
Неділя, 17.12.2017, 11:14
Вітаю Вас Гість | RSS
Слава Ісусу Христу
Календар
«  Червень 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
Пошук
Головна » 2009 » Червень » 27 » Бог в душі?!
Бог в душі?!
11:04

                                                    Бог в душі?!

 

 

      Часто чуєш: «Я не йду в Церкву, тому що Бог – Він в душі». Проте мені здається, тільки люди дуже до себе поблажливі можуть так легко сказати, що Бог у них в душі. Що стосується мене... Ось я хотів би, щоб в моєму серці Він міг бути, але – що я зробив для цього?.. Бог в мені? У тій грязі, яку я в собі тягаю, сказати, що у мене в душі... БОГ?!..

    Так, звичайно, без якоїсь Його присутності душа, думаю, просто миттєво закінчила б існування. Але тоді, якщо є в моїй душі Бог, то Він там вже точно не один... Як у Достоєвського: «Тут диявол з Богом бореться, а поле битви – серця людей». О якщо б тільки диявол! Адже я сам. Сам і люблю Його, і борюся з Ним, ось в чому справа!.. Тому мені потрібно признатися. Бога в душі, в такій душі! – немає, я його сам виганяю, обертаючи постійно в зло свободу, яку Він мені дав. Але це усвідомлювати — гірко, боляче, іноді просто жахливо усвідомлювати таке!
      Навіщо я йду в Церкву? Ой, як же поволі, немов в страшному сні, немов в сповільненій зйомці! – йду я в Церкву, для того, щоб... Як пояснити? Коли виявили пухлину, я пішов на операцію; мені страшно було лягати на стіл, але пухлину носити в собі немов розтягувати смерть як гуму — ще страшніше. І після операції, коли знав, що пухлину вирізавали, з'являється надія: а раптом я ще зможу жити? І стало трішки легше при цій думці. А далі ще хіміотерапія, щоб спробувати убити цю онкологічну погань в лімфі, в крові... Такі сильні ліки, що нудить і волосся випадає... Але коли ліки ці подіяли, і мене повідомили, що аналізи прийшли в норму, і з'явився шанс – я вже дякував, благословляв лікарів за все, що вони для мене зробили. Хоч би і за один тільки шанс видужати...
     Я йду в Церкву за своїм шансом. Мені хочеться позбавитися від тієї страшної свідомості, яка гірше за пухлину, – що Бога в мені немає, що я не умію і не можу жити так, як тільки і потрібно жити, якщо хочеш, щоб Бог...
     Нікчемне, паскудне життя, яке я веду, – та що говорити про Бога в душі?! – І я йду в Церкву. Вона – і лікарня, і батьківщина, і місце, де тебе по-справжньому люблять, і де ти вчишся любити. Я в Церкві немов прокидаюся і відтаю, вона дає сили і підтримку, щоб стати краще, дає надію, що Бог буде і в моїй душі.

     Може, і незрозумілі ці «застарілі» церковні правила, але що мені пропонують натомість? Модні теорійки від чудо - голодування до психоаналізу, які претендують, що можуть всі змінити?.. Якщо Бога немає в моєму серці, психоаналітик мені Його туди не «вправить». Бога потрібно шукати саме в Церкві
      Господи! Якби йшлося про вінець, про нагороду!.. Мені не соромно, хай – в стаді, в натовпі. Не соромно. Аби Бог і справді опинився у мене в душі, і я був би живий..

 

                                                                                                                                                 Володимир Горбуліков.

Переглядів: 559 | Додав: Batan | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
УвагаГОЛОВНЕ МЕНЮ:
Наше опитування
Ваш відгук про сайт

Всього відповідей: 247
Діє з 16.06.2009

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Copyright MyCorp © 2017 | Конструктор сайтів - uCoz