Згідно зі статистичними даними, лише шість відсотків заробітчан не мають дітей. У      більшості мігрантів їх двоє або троє. Тобто якщо Україну покинуло сім мільйонів громадян, без батьківського піклування нині живе приблизно 7,5 - 9 млн. неповнолітніх. У західних регіонах України практично в кожному класі є одне, двоє або й троє дітей, у котрих , тато чи мама, або і двоє батьків заробляють гроші за кордоном.

     16-річна Оксана розповідає, що її мама поїхала на заробітки в Італію дев’ять років тому, коли їй було лише сім. Вони залишилися утрьох з батьком і старшим братом у кімнаті гуртожитку. Мама часто телефонувала – переважно по суботах, плакала і пояснювала, що повинна заробити на житло, яке їхній родині за жодних обставин «не світить».

      Мама підбадьорювала Оксану, що все буде добре, а їй було нелегко. Мусила мити посуд, ходити за покупками на ринок і до магазину. Тато, звичайно, також намагався виконувати мамині обов’язки, але у нього це не завжди виходило. Тим паче, що він зазвичай приходив з роботи пізно, тим часом Оксана з братом сварились, наприклад, за те, хто винесе сміття. Потроху забули, про борщі і супи. Їхнім раціоном стали куплені у магазині пельмені, які Оксана з часом зненавиділа, канапки з чаєм. Потім стало гірше – брат почав допізна пропадати з друзями на вулиці. Чи робив там щось погане? Мабуть, що ні. Просто вештався від нічого робити по комп’ютерних клубах.

      Аби «прив’язати» Ігоря до дому, батько купив йому комп’ютер. Їхнє помешкання перетворилося на домашній комп’ютерний клуб. У домі почало з’являтися пиво. Мама, відчуваючи, що з братом, зуміла забрати його до себе в Італію. А Оксана змушена була переїхати жити до тітки – тато все частіше почав приходити додому напідпитку. У такому стані на чім світ стоїть лаяв їхню маму.

      Тепер у тітки, каже, їй живеться непогано – тітка на вислані мамою гроші, купує Оксані усе, чого вона забажає. Дівчина ходить до кількох репетиторів і має надію, що вступить до університету. «Скучаєш за мамою?» «Ні. Але у мене нема дому». – «А чого ти хотіла б у житті найбільше?» – «Жити так, як ми жили раніше, – тато, мама, брат і я». Оксана згадує, як усією сім’єю вони ходили в парк на гойдалки, купували морозиво і солодку воду.

     Квартиру мама так і не купила. Та й ні для кого тепер. Наразі не зрозуміло, чи повернеться вона назавжди додому. З батьком дівчина зустрічається. Але у них домовленість не згадувати про маму – ніби її і не було.

     15-річний СЕРГІЙ, у якого і мама, і батько на заробітках, живе з бабцею. Каже, живеться йому добре. Він у своїй компанії лідер – має гроші. Завжди може купити для друзів піцу і пиво. Якщо треба купити нову куртку чи кросівки – нема проблем, вони у Сергія завжди найдорожчі, найкращі. Але, відчувається у розмові, хлопець трохи заздрить сусідському приятелеві, який по суботах ремонтує з батьком старенькі «Жигулі».

     Життя дітей заробітчан спробували проаналізувати соціальні працівники Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда – Україна» та Українського інституту соціальних досліджень ім. О. Яременка. Опитали близько 100 дітей і ще стільки ж опікунів у чотирьох областях України: Вінницькій, Луганській, Херсонській і Львівській. Висновок фахівців – діти трудових мігрантів у більшості випадків почуваються самотніми. їх не визнано соціальними сиротами, бо такими вони не є. Водночас не виховуються у повноцінній родині.

       Кожна десята опитана дитина зізналася, що їй надходили пропозиції займатися проституцією. Сум за батьками, неможливість звернутися до них за порадою призводять до частої зміни настрою. Дитина весь час пригнічена, відчуває себе покинутою. А розповісти про свої проблеми нікому.

      Фахівці вважають, найжахливішим є те, що українська трудова міграція, на відміну від, скажімо, польської, яка побудована на укладенні трудових угод, є нелегальною та позбавлена такого важливого чинника, як змога підтримувати за кордоном зв’язки з дітьми. Наприклад, у тій же Польщі за символічну ціну – 20-30 євро – можна полетіти в будь-яку країну Европи.

                                       Думка психологів.

     Діти трудових мігрантів у переважній більшості мають гроші – батьки їм висилають. Але не мають належного піклування. Дітей заробітчан ми називаємо соціальними сиротами – при живих батьках вони залишилися самі. Сім’я завжди була і залишається важливою життєвою цінністю, бо це могутній засіб психологічного впливу на розвиток особистості. Що відбувається з дитиною, яка залишилася без батька або без мами?

       Вона не ідентифікує себе із соціальною роллю матері або батька, адже у родині батько і мама мають певні соціальні ролі. Якщо ж один з батьків відсутній, ця роль не виконується. Частково функції одного з батьків бере на себе другий, але це не є повноцінна заміна. Тому у майбутньому, коли діти з тих неповних сімей створюють свої власні сім’ї, вони не підготовлені до подружнього життя, не знаюсь як повинні поводитися батько або мама – у них просто не було прикладів.

За матеріалами газети «Високий замок» від 07.11.2007.