Якщо козак має таку злiсть, що вб'є другого з умисним намiром, то його кладуть на тiло вбитого i їх ховають у однiй могилi. Цей звичай вже зник, але вiн зберiгався у запорозьких козакiв аж до кiнця їх iснування.

   Козака, який щось украв у iншого козака на Сiчi,або поза Сiччю, прив'язували на великому ринковому майданi до стовпа, поставленого для такої кари, i вiн лишався там, доки не вiддасть украдене,або не заплатить утричi бiльше за його вартiсть, а потiм мав ще залишитися там три днi.    Якщо йшлося про велику крадiжку,або коли вiн вже крав ранiше,то пiсля того, як вiн вистоїть пiд стовпом належний час, його вiшали на цьому стовпi. I, коли вiн стояв прив'язаний, козаки пiдходили до нього юрбою, i кожному було дозволено бити його i лаяти. Вони починали знущатися з нього, кожен брав кия(палицю), з тих, що лежали пiд стовпом, i бив його, приказуючи: «А дай-но тепер себе покарати за безчестя, яким ти нас покрив». Чимало з цих нещасних померло вiд ударiв.

   Проте козаки щадили тих, кого карали за першу крадiжку,або кого дуже любили. Доходило до того, що вони навiть давали йому грошi. Переховувача,або скупника краденого,карали так само, як злодiя.

    Злочин проти натури, частий у запорозьких козакiв, вважався й карався, однак, як найгiрший серед усiх злочинiв. Тих, кого на ньому спiймали, прив'язували до стовпа, як злодiїв, i вони гинули пiд ударами, якi дiставали вiд кожного, хто повз них проходив. Усе добро покараного переходило у власнiсть вiйська.

    Боржника, який вiдмовлявся або був неспроможний платити, прив'язували до гармати на майданi, доки вiн не розквитається або не знайде викуп за себе.

    Досить суворо карали тих, хто продавав бідним,що-небудь дорожче за визначену цiну. Кошовий або отамани дозволяли козакам пограбувати винного.