«Я хотів би подякувати цій дівчині,показує на Людмилу Павленко,за те, що вона у відповідальний момент витримала той шалений тиск. Який, власне, витримували всі ми. Від суб’єктів і паралімпійського і непаралімпійського напрямку. Нас відверто і постійно «пасли». Це були не змагання, а постійна боротьба за те, що ти стверджуєш Україну на землі країни, яка здійснила агресію по відношенню до нас. По телефону нормально говорити не міг, постійно слідкували. А перед прес-конференцією мене покликали в окрему кімнату і сказали, щоб я дав прочитати те, що буду говорити. Такого я ще не бачив», – каже Валерій Михайлович Сушкевич.

  «Подивіться на цю українську дівчину, – продовжує він. – Ця українка  їхала в курточці, закриваючи футболку, на якій в усіх місцях, де можна написати, було написано «Мир» по-українськи, по-російськи і по-англійськи. І український вінок, на стрічках якого було теж написано «Мир». Який вона не одягала до останньої хвилини. І коли помічниця його принесла, вони всі на нього накинулися і просили віддати. Ми пояснювали, що це слово, яке супроводжувало в усі часи всі ігри, що під час них завжди зупинялися війни. Не помогло. Почали зривати стрічки. Але вінок вона не віддала. Одягла на голову і поїхала на арену. А коли в’їхала на стадіон, в останній момент скинула куртку, а на жовтій футболці написано «Мир», «Peace». Тоді вони кинулися до неї, але... все спортивне товариство було на боці України.   Прапороносці інших країн згуртувалися біля Люди і наказали не чіпати. Ті із ненавистю пробували відідрати напис, але навіть російські волонтери закривали Люду, не давали цього зробити. Нашу спортсменку не дали образити».