Цікаво про окупантів України в ХХІ столітті. Як Росія турбується про своїх громадян(відео). - 26 Листопада 2014

Православ’я на хмельниччині.Особистий сайт.

Головна | Мій профіль | Вихід

| Реєстрація | Вхід

Середа, 24.04.2024, 03:16
Вітаю Вас Гість | RSS

Слава Ісусу Христу

Календар

Пошук

Головна » 2014 » Листопад » 26 » Цікаво про окупантів України в ХХІ столітті. Як Росія турбується про своїх громадян(відео).

Цікаво про окупантів України в ХХІ столітті. Як Росія турбується про своїх громадян(відео).

10:46

Мова оригіналу.

Реальные потери регулярных войск РФ в войне на Украине
состояние на 25.11.2014 года
УБИТО 4271
РАНЕНО 628
ПРОПАЛО БЕЗ ВЕСТИ 2373

(http://censor.net.ua/)

Мамо, я живий, лише закриті очі....І серце не б`ється,не вирує кров...Ти тільки не плач,знай - всі дні і ночі Я буду поруч- в грудях, де живе любов!Ти пробач мене, мамо, за гіркії сльози,За ту біль,і той жаль, що я наробив.Я ж хотів лише миру, добра і свободи...А мене за це ворог безжалісно вбив.Не жалій, моя нене, що я не вернуся.Не кляни ворогів! Нехай судить їх Бог!Я для тебе сьогодні з небес посміхнуся,Ти лишень свої очі здійми до зірок!

…На місячній доріжці зустрілись дві душі,
Одна- до Бога пішки,а інша - в грішний світ.
Одна - душа солдата, загиблого в бою,
А інша - немовляти, народжена в Раю.
І так би розминулись… але душа бійця
На іншу обернулась: знайоме щось з лиця.
Сказала: «Гей, малеча, а нумо, хлопче, стій!
А як ім'я, до речі, матусеньки твоїй?»
Душа же немовляти була як чистий сніг:
«Мене чекає мати, аби я вчасно встиг…
Казав Господь, Галина - таке її ім'я,
Ось-ось народить сина, а син її - то я!
Мене на Землю жити Господь благословив,
Я маю народитись… ти вже там пожив?» -
Так у бійця спитало майбутнє немовля
(Воно ще знань не мало: що то таке - Земля?)
А той боєць «Галина» повторював ім'я …
Та це ж його дружина чекала немовля.
Сплили перед очима щасливі ті роки:
Як він , ще був хлопчина й просив її руки…
Весілля і навчання, І пристрасті потік…
Він всі її бажання виконував, як міг.
Усе було чудово: вагітність - добрий знак!
І взяв він з жінки слово, що родиться козак!
А потім…сум в родині... в Україну зло прийшло.
Галини очі сині зробилися мов скло.
«Не йди - вона просила - Бо смерть гуляє там.,
Скількох вже покосила, та їй тебе - не дам!»
Та він своїй дружині сказав приблизно так:
«Як друзів я покину, який же я козак?
Як гляну в очі сину, що з'явиться в цей рік?
Скажу, що в злу годину я за спідницю втік?»
Поцілував Галину і рушив на війну…
А потім..постріл в спину.. і запах полину….
Згадав боєць те стрімко й до немовля сказав:
«Ти бережи Галинку що краща буде з мам.
Пробач мені, дитино, вас з мамою підвів.
Та буду я невпинно з тобою з перших днів!
Дивитимусь із неба, як швидко ти ростеш,
А все що буде треба в житті ти сам знайдеш.
Обнімемося ж, сину, тобі час йти в життя
А я прикрию спину тобі із небуття»
На місячній доріжці невпинний душ потік:
Одні - до Бога пішки, хтось - в протилежний бік.

Народжуються діти, в воєнний час страшний,
І щоб їх захистити хтось винен йти у бій.
Але допоки в серці в жіночому любов,
Життя не перерветься, відроджуючись знов!
Автор: Людмила Лєгостаєва

Стояли мальчики - стеной,
Пока парламентская стая
Страну делила меж собой,
О привилегиях мечтая...
Стояли в дождь, стояли в снег,
Стояли - под плевком и матом.
Стояли - им нужнее всех...
Стояли - ведь они - солдаты.
В который раз - в навоз - по бровь,
Прикрыв собою дармоедов,
Стояли - почернев лицом -
До чьей-то Пирровой победы...
Стояли намертво, как встарь.
Стояли - не жалея тела.
Горели - факелом живым
Проплаченного беспредела.
Стояли - до седых волос,
До лживой похоронной тризны
Мои сыны - родная кровь
И пасынки своей Отчизны.
Их предавали - сотню раз
И снова - предадут иуды.
Стоял ОМОН. Стоял СПЕЦНАЗ.
Стояли мальчики - как чудо...
И вместе с ними - под Крестом,
Молитвою и Духом - вместе
Три инока вели свой бой,
Как офицеры высшей чести.
И если кто-то переврет -
Сама сложу о них былины.
Героям слава - это им,
Святым страдальцам Украины.
Они и мёртвые живее всех живых!

Навіки в пам'яті залишитесь герої і вічно буде кров на тій землі!Своє життя віддали в двобої,і полетіли в рай,мов журавлі.Своїх дітей ховає Батьківщина,і гірко-гірко плаче при труні,лежить, не спить, не дихає дитина,і квіткою вернеться на весні.Там над хрестом заплаче гірко мати,в колиску сина клала та до сну.І знову час прийшов йому лягати,та вже колиска схожа на труну.Ось та свіча крізь полум'я згасає,і ковдрою накриє їх земля.В краю моїм такого не буває,щоб весь народ забув про журавля.Не плачте матері - країна плаче!Гордіться, що героями були,гордіться, що в обіймах так гаряче,любили тих, хто зорями зійшли!На небі зорями посходили герої!Про вас народ писатиме пісні!Ви спочивайте з Господом в покої.

Похилилися голови журно,
Тужать, плачуть чиїсь матері.
Нелюди вбили жорстоко і химерно
Українських синів на рідній землі.

І тихо пісня бринить прощальна,
Чиєсь припинилось серцебиття.
Черговий твій син, Україно,
За свободу віддав життя.

Пом'яни його добрим словом,
Притули уста до чола.
Він, як ти, зустрічати новим
Хотів весну.. вона не прийшла.

Українці ідуть під кулі,
Патріоти не терплять ярма.
Пам'ятайте, ніхто і ніколи,
З нас не зробить свого раба.

Пісня тихо бринить прощальна,
Сиротою стало дитя….