Наближається День Незалежності України. І ось журналіст однієї з загальнонаціональних газет телефонує із запитанням – Ви за проведення військового параду чи проти? Те саме питання вже активно обговорюється і в соцмережах.

  Спочатку я спробував відповісти на запитання в рамках запропонованої дилеми: особисто я не люблю військові паради, але можу зрозуміти бажання країни підтримати своїх захисників. До того ж, я за "десовєтізацію", в тому числі й військового параду. Він не має нам нагадувати паради "на Красной площади".

  Але потім я зрозумів, що потрібна суспільна дискусія і рефлексія не тільки довкола військового параду, але й самої концепції Дня незалежності і його святкування.

  День незалежності України – це свято Держави? Так, але мені здається, що в незалежній Україні вільними себе мають відчувати насамперед її громадяни.

День незалежності України має стати святом Громадянина України. Саме громадяни мають бути головними іменинниками і дійовими особами в цей день. 

  І тоді знайдеться місце і військовому парадові, але, можливо, не на центральній площі країни, а на полігонах чи у військових містечках, де живуть родини наших захисників.

  Ми маємо вшанувати в цей день усіх, хто працює задля спільного блага: і вчителів, і лікарів, і хліборобів, і державних службовців, і захисників правопорядку. А головне, відчути себе частиною великого цілого – народу України. Народ – це не масовка на параді чи для телевізійної картинки. Народ – це спільнота особистостей різних національностей, віросповідань і світоглядів, соціальних і професійних груп, об'єднаних любов'ю один до одного і до своєї Країни та спільною працею задля спільного і особистого блага.

  А ще цей день треба розпочати з молитви. Спільної молитви представників різних релігій і конфесій в нашому головному соборі – Софії Київській чи на майдані перед нею. Молитви за мир і злагоду; єдність і порозуміння; за здоров'я живих і упокій спочилих співвітчизників і борців за незалежність України.    Якнайкраще для цього підходять слова молитви за Україну і нашого духовного гімну: "Боже Великий Єдиний нам Україну храни!.. Всі свої ласки й щедроти Ти на люд наш зверни. Дай йому волю, дай йому долю, дай добру освіту. Щастя дай, Боже, народу, і многая, многая літа!"

  Ми уважно послухаємо в цей день промови і привітання президента, прем'єра, лідерів політичних партій і рухів, міських і селищних голів. Але і вони мають почути в цей день голос народу. Ми хочемо в цей день бачити нашу владу не тільки на трибунах, але й серед людей на вулицях і площах, за одним святковим столом. Бо, Держава – це ми всі разом, і обрані і виборці.

  А ще я хочу, щоб в цей день в ефірах усіх радіостанцій і телеканалів та на площах усіх міст і сел лунала лише українська музика різних стилів і різних століть, класична і народна, популярна і андеграундна, сумна і весела. А особисто в мене вже багато років є своя добірка патріотичної музики на випадок, якщо ми з родиною вирушимо у святкову подорож до якогось з містечок Київщини чи на малу Батьківщину. І цього року до неї ми додамо декілька нових, насамперед, сучасних антивоєнних пісень. Наприклад, "Тільки любов залишить тебе живим" у виконанні росіянина Макаревича, поляка Маленчука та українського гурту "Гайдамаки".  

http://tsn.ua/blogi/themes/politics/paradom-i-molitvoyu-470608.html