присвячене воно згадці про Преображення Ісуса
Христа. Святкується 19 серпня за Новим стилем. У
Православній Церкві — одне із дванадцяти найбільших свят у році. Всі три Євангелія містять подібні описи Преображення(Перевтілення)Господнього (Матвій 17:1;
Марко 9:2; Лука 9:28). Незабаром після того, як Спаситель відкрив
учням, що Йому слід постраждати, бути вбитим і на третій день
воскреснути, Він взяв трьох апостолів — Петра, Якова й Івана на гору
Фавор і преобразився перед ними: обличчя Його просіяло, як сонце, одяг
зробився білим, як сніг. Преображення Христове супроводжувалося з’явою
старозавітних пророків Мойсея й Ілії, які говорили з Ісусом про Його
близький відхід. Усіх їх осінила світла хмара, і з неї почувся голос:
«Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його ви слухайтесь!».
Святкуванням
Преображення Церква сповідує поєднання у Христі двох природ — людської та Божої. Преображення є поява Сина при свідченні Отця в Духові
Святому, тобто одкровення всіх іпостасей Святої Трійці. Преображення
полягало не у зміні Божественної природи Христа, але у з’яві Його
Божества у природі людській. Відповідно до Іоанна Золотоустого,
Преображення відбулося, «щоб показати нам майбутнє преображення єства
нашого і майбутнє Своє (Ісуса Христа) пришестя на хмарах у славі із ангелами».
Свято
Преображення Господнього існувало вже в IV ст., про що свідчать повчання
і слова Єфрема Сіріна й Іоанна Золотоустого. Мати Костянтина Великого,
свята рівноапостольна Єлена, побудувала на горі Фавор храм на честь
Преображення, зруйнований у XII ст. Салах-ад-діном. Піснеспіви на честь
свята були написані Іоанном Дамаскином і Космою Маюмським (VIII ст.).
Святкування
Преображення вшановується 9 днів, з 5 (18) по 13 (26) серпня. У це свято за
древнім церковним звичаєм відбувається освячення перших плодів (злаки,
виноград, яблука). Свято Преображення обрано для благословення плодів, бо
в Єрусалимі (звідки запозичено наш Устав) саме в ту пору дозрівав
виноград, який, власне, і прийнято освячувати в цей день. Церква,
благословляючи принесені плоди, утверджує думку про те, що в ній, як у
суспільстві священному, все – від людини до рослини – повинно бути
присвячене Богу як Творцю.
