Щоб
вийти з економічної, політичної кризи, люди повинні вийти з кризи моральної.
Бо, як правило, за негараздами суспільства стоїть його моральне зубожіння.
Марно й сподіватися дотримання десятків тисяч державних законів, якщо не
дотримуються Десяти Заповідей Божих. Адже цінність демократії – в рівності
людей перед законом. А він виростає з рівності людей перед Богом.
Українська педагогічна думка в дискусії про те, що мало б бути
пріоритетним у школі – навчання чи виховання – схилилася до світової:
виховання. Та виховання й навчання – взаємообумовлені процеси. Тому знання,
які несуть предмети, – це необхідна теоретична основа для виховання. Отже,
вихована людина – це не якась інша людина, ніж та, яка є переконаною в
істинності своїх знань. Знання не заради знань, а вони потрібні для
формування світогляду людини, для виховання її духовного типу. За Григорієм
Ващенком, світогляд – золотий фонд нації.
Будь-яка
мораль, щоб дати добрі результати, повинна спиратися на щось дуже сильне,
міцне. Не випадково найважливішим у моралі є питання авторитету. Суттєвим є
те, хто дає вказівки не красти, не вбивати: мама, вчителька, якась партія чи
так каже не робити Сам Господь Бог? А Він є найбільшим авторитетом для
людства, тому Його аргументи – найсильніші. Ось чому моральне виховання має
здійснюватися на релігійній основі, на розмові про Бога, на розмові з Ним.
Саме
християнська мораль містить у собі моральний закон для всіх – імперативи у
вигляді Заповідей Божих, стосується правил поведінки. Тому, справедливо
претендуючи на універсальність, мораль здатна об’єднати довкола себе всіх. Це
є настільки важливим, що органи державної влади віжки від морального
виховання повинні міцно тримати у своїх руках і не віддавати яким би то не
було громадським товариствам.
Нині
мас-медіа так уміло переносить акценти з релігії, культури на секс, розваги,
бізнес. Телебачення відверто насміхається з рідної мови, добре розуміючи, що
з нею пов’язана мораль людини. Герої численних закордонних серіалів зовнішнім
блиском прикривають свою внутрішню порожнечу, зваблюють молодь життям без
обов’язків. З екранів ллється цинізм, вульгарність, вишукана підступність,
підлість. Якраз у країнах, які демонструють нам ці фільми, спостерігається
відхід від Церкви, спричинений матеріальним благополуччям. Та духовність має
завжди залишатися актуальною: і посеред ситості, і у бідності. Щоб витримати тимчасові
труднощі, а коли почнеться економічний підйом, — не втратити духовних
цінностей, нам потрібний моральний імунітет, що його несе християнське
виховання.
Як
свідчать статистичні дані, за останні
роки населення України зменшилося на 3 млн. 7 млн. – на заробітках, на
чужині. А це — залишені напризволяще діти, зруйновані сім’ї, покалічені долі,
втрачені ілюзії, розпач, зневіра. Це смертельний удар по майбутньому нації у
центрі Європи. Крім цього, переповнені лікарні та тюрми. Нечесність своїм
чорним крилом торкнулася навіть найдостойніших, тих, кому ми довірили
державу. Хворий весь соціальний організм. Тому, усвідомлюючи це, педагогічна
громадськість покладає великі надії на предмет «Християнська етика».
«Християнська етика» – один із наймолодших навчальних предметів у
сучасній українській школі. Він належним чином вписується в навчально-виховний
процес і при відповідній підготовчо-організаційній роботі з боку освітянських
методичних служб, Церкви й громадськості, сподівається на позитивні
результати.
Християнська етика – це не
тимчасова акція, а цілісна концепція виховання на християнських
морально-етичних засадах. Виховний потенціал предмета переоцінити важко. Та,
крім виховної, він виконує ще й пізнавальну функцію: даючи знання про
гармонійний устрій Всесвіту, предмет формує гармонійну особистість.
Християнська етика допомагає зрозуміти, що на світі існують речі, які за
своєю глибиною є незбагненними навіть для розуму вченого. Водночас, вони є
об’єктивною реальністю, тією істиною, достовірності котрої доходити не варто
і сумніватися в котрій не слід. Християнська етика сприяє самовираженню учня
щодо віри.
Предмет учить жити між людьми на білому світі: у стислій формі навчає
мудрості бібліотек, розглядає проблеми філософій, задовільняє пошуки людського
духу. Християнська етика пропонує Мудрість Божу, яку ласкаво об’явив Сам
Господь Бог, щоб, коли діти виростуть, не починали з нуля в пошуках одвічних
істин.
На цих уроках діти не марнують
часу: йде духовне збагачення і духовне самовираження. В учнів залишається
матеріал для роботи серця, душі, праця — для розуму, роздумів. Це і є той
шлях, яким би мало йти виховання української дитини. Завдання школи –
допомогти дитині Бога знайти й відчути Його в глибинах своєї душі. Не так уже
й марно трудяться будівничі – учителі: предмет робить і ще зробить
незрівнянно більше, ніж загони міліції чи роки тюрми.
Як підтвердження цьому – слова українського Сократа, Григорія
Сковороди: «Релігія надає людському
серцю бажання того, до чого її примусом тягнуть громадянські закони».
Хоча й існує при викладанні предмета спокуса нетерпеливості, спокуса
якнайшвидше навернути маси дітей, цілі класи й отримати великий успіх
відразу, та це не є Божий метод. Таких 100% результатів не мав Сам Ісус
Христос.
Відомий
український педагог Кость Ушинський зазначав, що це знання без особливих
труднощів можна передати учням за 15-20 хвилин, а моральні переконання так
швидко не виникають, вони проходять довгий і непомітний для стороннього ока
шлях, утворюючись поступово.
Предмет нікого не кривдить, а
вчить шанувати релігійні переконання один одного. Учителі християнської етики
достатньо делікатні, поважають гідність особи кожного учня. Ніхто нікого не
заганяє до тої чи іншої церкви. Дотримується наступний принцип: найкраща та
церква, до якої дітей ведуть їхні батьки.
Щодо представників інших націй, то
у них християнська етика виховує повагу до віри держави, яка нацменшини
гостинно прийняла й толерує. Якщо хтось не хоче інтегрувати себе з Україною,
то завжди має можливість повернутися на свою етнічну батьківщину. Але куди
їхати малим українцям із рідної землі і, де ще вони зможуть реалізувати своє
природне право на вивчення релігійних традицій своїх дідів-прадідів?!
Учителі на уроках християнської
етики усіх дітей виховують як християн-патріотів, які люблять Україну навіть
такою, якою вона є сьогодні: бідною, хворою, обдуреною базіканням пустим –
тобто, пропорційно-оберненою до тієї України, за яку віддали своє життя кращі
її сини і доньки, про яку мріємо ми всі. Саме християни – патріоти, а не просто
громадяни, зуміють постояти за рідну справу і доведуть Україну до
досконалості.
Нехай гірчичне зерно предмета
«Християнська етика» розростається у дерево із широкою християнською кроною,
а із зернятка яблука – підростають яблуневі сади. Нехай з допомогою
християнської етики кожне «я» відкриється глибиною «ти» і народиться «ми».
Адже справжня персоніфікація – це завжди нова соціалізація.
Антоніна
КАЛАШНИК, викладач кафедри гуманітарної освіти Львівського обласного
інституту післядипломної педагогічної освіти
