Психологи
і соціологи вивчають причини розлучення. Я не берусь розмірковувати над такими
сумними мотиваціями, як подружня зрада чи алкоголізм. Мене найбільше не те, щоб
цікавить, але обурює дуже «популярний» в наш час привід: «не зійшлись
характерами». Я в таких випадках завжди кажу: «Очі бачили, що брали». Не вірю,
що до весілля (якщо воно, звісно, було не через тиждень після знайомства) не
було ніяких тривожних «дзвіночків» типу зловживання спиртним, надмірні ревнощі,
гнівливість і т. д. Якщо люди бачили свою половинку в умовах її реального
щоденного життя, а не лише під час тригодинних побачень в парку чи кіно, то
повинні були б зауважити неправильні слова, неадекватну поведінку і не лише
щодо себе, але й по відношенню до інших. Інша справа, що легше такі негативні
прояви пропустити повз увагу, лише б відігнати тривожні думки, що все-таки
підкрадаються. Або й таке буває, особливо у жінок з їхньою романтичною
налаштованістю і «комплексом Матері Терези», які вважають, що вони змінять
людину на краще. Одначе, потрібно розуміти, що доросла людина не буде
змінюватися лише тому, що цього хоче хтось. Більше того, ваша невдоволеність
партнером розлютить його і викличе супротив. Всі ми часто оперуємо фразою «Не
подобається, не … (не дивись, не слухай, не їж і т. д.). От і з людьми так: «Я
тобі не підходжу – ну, тоді пошукай іншого (іншу)». Та дехто все-таки вірить у
силу своїх виправних методів і не відступає. Проте, це саме той випадок, коли
спасіння потопаючого в його руках. Людина повинна сама захотіти змінитись.
Отже, можливо, не варто витрачати свій час і нерви на те, щоб під вашою чуйною
увагою алкоголік кинув пити, а забіяка перестане розпускати руки. Тому, щоб не
було таких несумісностей характерів, потрібно ці характери справді пізнати і
прийняти як факт, що людина поруч вас є саме такою, а не сліпо йти до
програшного кінця, бачачи перед собою гіпотетичний образ чоловіка чи жінки.
Думається, що доросла людина в змозі бачити і адекватно оцінювати недоліки
свого партнера і при цьому його любити. Якщо це любов здорова, не маніакальне
обожнювання, то голос розуму в ній завжди присутній. А він, в свою чергу,
підкаже чи це недоліки, з якими можна миритися або працювати над ними, чи краще
все-таки піти своїм шляхом. Закохані будуть обурюватись: «Але ж я її (його)
люблю і не покину». В такому разі хочеться побажати
боротися за свою любов, але не один з одним. Необхідно об’єднати зусилля у
боротьбі за вашу близькість. Важливо лише пам’ятати, що допомогти можна лише
тому, хто сам визнає необхідність цього. Готовність прийняти допомогу,
зізнатись, що в тобі самому справді є проблема, що ускладнює, чи й взагалі
унеможливлює ваші стосунки, означає, що обидва партнери по-справжньому цінують
відносини. І ці взаємні зусилля, компроміс
стосуються не лише таких кризових ситуацій, як алкоголізм чи психічні проблеми,
але й різних побутових дрібниць. Я не даю ніяких рецептів сімейного
щастя (бо й сама його ще не пізнала), до того ж всі вже й так начулися від
психологів з телевізійних ток-шоу різних порад. Хочеться сказати одне: говоріть
один з одним, не затамовуйте образ, які рано чи пізно вийдуть на поверхню.
Порада кохати один одного є щонайменше наївною, а тому можу лише висловити свою
думку: якщо вже ви живете однією сім’єю, то в конфліктних ситуаціях ставте себе
на місце партнера і в розпалі суперечки, щоб не образити супутника, краще
змовчіть, вийдіть з кімнати і пригадайте, за що ви цю людину полюбили, усі її
кращі риси і навпаки, свої гірші. Зізнайтесь собі, що і з вами буває тяжко, і
вашій половині доводилось переживати від вас образи, нерозуміння, а тому
прикладіть максимум душевних сил, щоб пробачити або ж визнати свою провину і
щиро вибачитись. Адже, як то говориться, а хто казав, що буде легко? Інна Вежичаніна
