Учені
спробували розібратися в причинах сімейних сварок, що призводять до розпаду
родин. Було встановлено, що це, у першу чергу, зради. Потім – ревнощі, погані
житлові умови, незгода в розподілі домашніх обов'язків, втручання батьків у
сімейні справи молодих, безвідповідальність у відносинах один з одним, хвороби,
різні підходи до виховання дітей. Фахівці схильні вбачати причину розпаду
родини в непідготовленості чоловіка і жінки до сімейного життя, небажанні
відмовлятися від своїх звичок тощо. У результаті виходить, що майже кожна третя
молода родина неповна і складається тільки з одного із батьків – як правило,
мами з дитиною. Однак, я вважаю, основною причиною розлучення є егоїзм.
Нині сім'ї все частіше «дробляться»: бабусі
і дідусі проживають окремо, а отже менше беруть участь у вихованні онуків. Крім
того, втрачаються і колишні традиції багатодітності. За останнє десятиліття
кількість багатодітних сімей зменшилася втроє. Більшість чоловіків та жінок
самі регулюють кількість і час народження дітей. Це і є одна з причин нинішньої
демографічної кризи.
На зменшенні народжуваності позначається і
те, що в шлюб у нас стали вступати в більш пізньому віці (дівчата – після 26
років, а молоді люди відтягають цю подію в середньому до 30 років). Тільки
кожна четверта молода сім’я не відкладає на потім народження дитини. Експерти
вважають, що в нинішньої молоді ослаблені материнські і батьківські мотивації в
поведінці, а також з'являються конкуруючі з дітьми потреби, наприклад, бажання
більш повної особистісної і професійної реалізації.
Коли ж діти, все-таки, народжуються, то
більше половини сімей змушені переборювати матеріальні труднощі. Адже Україна,
як і раніше. належить до країн з дуже високим показником розшарування населення
за рівнем добробуту. Середній рівень заможності десяти найбагатших сімей у
шість разів вищий, ніж десяти найбідніших. Найбільш незахищені ті сім'ї, у яких
більше однієї дитини віком до трьох років. Як правило, де більше дітей, там
більше і бідності. Зокрема, серед родин, у яких більше п'яти дітей, украй
бідних – 80%. У середньому одна сім'я може витратити на виховання дитини тільки
2% від загальних витрат родини. Зрозуміло, що це позначається на якості
виховання дітей, виникають проблеми бездоглядності і безпритульності.
Серед дітей вулиці виділяються чотири
основні категорії. Ті, хто не має батьків узагалі. Ті, чиї батьки живі, однак
діти цілком утратили з ними зв'язок. До третьої категорії можна віднести тих,
хто чергує життя на вулиці з життям у сім’ї, а до четвертої – дітей, що ночують
вдома, але весь день проводять на вулиці без догляду старших. Офіційна
статистика щодо кількості дітей, яких виховує вулиця, в Україні відсутня.
Відомо тільки, що за бродяжництво в 2003 році затримали 24 тисячі чоловік, а за
жебрацтво – біля десяти тисяч. Кримінальна міліція ізолювала від рідних родин
майже шість тисяч дітей, а 700 дітлахів загубилися або були підкинуті. У
більшості дітей, підданих вуличному вихованню, спостерігаються значні проблеми
зі здоров'ям, відхилення в психічному розвитку, зниження інтелекту, патологічні
відхилення в особистісному розвитку. Дітлахи самостійно тікають з остогидлого
будинку починаючи з шести років, а в притулках близько 10% – це діти від трьох
до семи років! Найбільше там підлітків – 63%, а тих, кому більше 15 – 24%. Діти
мігрують по областях. Найбільше втікачів із Закарпатської і Донецької,
Київської і Кіровоградської областей, Криму. Перше, що жене їх з дому, – це
алкоголізм батьків. 80% дітей вулиці мають батька-алкоголіка. Серед вихованців
притулків, виявляється, 7% дітей узагалі ніколи не вчилися і майже стільки ж не
навчаються більше року.
Що ж робити, як попередити або, точніше,
виправити ситуацію, що склалася? І чи можемо ми, люди молодої генерації, щось
зробити? Можемо і зробимо. Дослідники стверджують, що авторитет і виховний
потенціал українських сімей нині послаблені. А причини, що призвели до такого
стану речей, відомі: відмова від позитивного досвіду попередніх поколінь,
відсутність реальних ідеалів і перспектив у житті підлітків, відсутність
людського тепла і любові – ось фактори, що викидають дитину з сім’ї на вулицю,
і вона стає розбитим душевно підлітком і в результаті – частиною погнилого
суспільства, яке сама й формує.
Статистика, яка приведена вище, аж ніяк не
стосується віруючих сімей. Навпаки, виховуючи по п’ятеро та більше дітей,
батьки, які власним гідним прикладом показують та вчать як правильно жити своїх
дітей, виховують їх прекрасними свідомими громадянами, які у свою чергу знають як
народити та виховати наступне покоління.
Що ми можемо зробити? Станьмо гідним
прикладом для інших, формуймо здорові сім’ї, які б ґрунтувалися на біблійних
християнських принципах, народжуймо та виховуймо не обділених теплом і любов’ю
дітей. Якщо не зараз, то коли? Якщо не ми, тоді хто?
Підготував Богдан Галюк
за матеріалами газети «День».
