У наш час духовного здичавіння життя людей обмежується лише земними інтересами. До всього земного, тимчасового докладається багато праці, виявляється великий інтерес і допитливість до всіляких "новин", але зовсім не видно інтересу у сучасних людей до духовного життя, до прояву Божої благодаті (милості) на грішній землі.
Так ось, дуже мало кому відомо, а краще сказати, майже нікому невідомо про чудесне з'явлення благодатного вогню, який виникає уже довгі століття з року у рік у Велику суботу на Гробі Господньому в Єрусалимі, тобто на місці поховання і славного Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа.

   У нагадування про це незвичайне, чудесне з'явлення наводимо істинне свідчення – витяг з листа російської паломниці, очевидиці появи благодатного вогню два роки підряд – Марії Павлівни Хрещатицької.

  Цей лист написаний о. Миколаю (Самоукову), ієромонаху Св. Троїцького монастиря в Джорданвілі, у відповідь на поставлені ним запитання.

  Лісненський монастир, 30 квітня 1958 року, Фурке. "Високоповажний і дорогий у Господі отче Миколаю, Христос Воскрес! ...Якщо Господь сподобить, поїду в Новодєєво, і тоді не забарюся поїхати у Джорданвіль й особисто розповісти Вам усе, що Вас цікавить, поки ж постараюсь відповісти на всі поставлені Вами запитання.

  Супутниця моя була черниця Марія Торська.

  Шлях від Елеону до Гробу Господнього проїхали на автобусі. Погода була гарною. Народу не злічити – тисячі. Настрій урочистий. Нації: греки, росіяни, вірмени, араби, англійці, американці, французи, турки і навіть євреї, які нелегально потрапляють на арабську сторону. Переважають, я гадаю, греки й араби.

  У храмі народ поводиться, з нашої точки зору, жахливо, бо кричать, скачуть і взагалі дуже шумлять. Але з їхньої точки зору, якщо вони так не будуть поводитися (це вони так моляться), то не зійде благодатний вогонь.

  Я вже сказала, що народу не злічити ні у храмі, ні навколо храму.

Коли з'являється Патріарх,народ абсолютно затихає і до появи Вогню – цілковита тиша.

   Спочатку йде хресний хід й обходить храм з великою кількістю хоругов тричі і зупиняється (Патріарх – у повному облаченні перед (каплицею) Кувуклією . Тут з нього, Патріарха, знімають усі ризи і митру; залишається в підряснику, і турки-каваси з голови до ніг усього його обмацують, – чи нема, бува, при ньому чогось займистого. Це відбувається близько 1-ї години дня.

Я думаю, що Патріарх чекає вогню не більше 5–7 хвилин.

  Торік я і ще одна паломниця, яка приїхала з Америки, ми добре бачили (ми знаходились у дуже зручному місці), як тоненьким зигзагом, мов блискавка, блиснуло світло згори униз, і вмить з'явився вогонь на Гробі Господньому, де розкладена вата, яка і займається від цього вогню.

   Патріарх запалює пучки свічок (по 33 у руці) і передає одразу ж далі в особливі віконечка-отвори, пророблені у стінах, і вмить, від одного до іншого, вогонь поширюється по всій величезній церкві – внизу і нагорі.

І вже в цей момент вся церква дрижить від захоплених вигуків і тріумфування народу.

  Цей вогонь, упродовж 10–15 хвилин, зовсім не обпалює. Я особисто водила ним (усім жмутом запалених свічок) по хворих місцях свого тіла і не відчувала його зовсім. А Елеонський монах, отець Сава вмивався (як він висловився), водив по всьому своєму обличчю, оброслому бородою і вусами, – і жодна волосина не загорілася, не спалахнула.

При такій масі народу і при такім морі вогню, якби був звичайний вогонь, неминуче виникла б пожежа, а тут з року в рік відбувається одне і те саме, і ніколи не буває ані найменшого натяку на пожежу.

   Жінки не тільки входять у вівтар, а їх ще й проводять Царськими вратами, але в цей час настільки велика благодать, що вона все очищає і покриває.

   Після отримання благодатного вогню Патріарха, знеможеного, беруть і несуть, бо він не в силах іти: очевидно, від великого напруження у нього з'являються краплини поту, і він геть знесилюється, до того ж кажуть, що народ, у екстазі, може порвати на ньому одяг. Як я сказала вище, торік у мене була дуже зручна позиція, нагорі, навпроти самої (каплиці) Кувуклії, і я могла бачити дуже добре те, що було недоступно іншим, а в цьому році мене, з черницею Торською, ввели у вівтар, і тут я тільки дуже добре бачила, як пронесли Патріарха прямо у ризницю, це було зовсім поруч зі мною.

Що цей вогонь незвичайний – у цьому нема ніяких сумнівів.

   Напевно, Ви чули про це чудо, це було у восьмисотих роках, коли інославні не хотіли допустити православних у храм і в Кувуклію – Патріарха, з метою самим заволодіти благодатним вогнем, і закрили храм і поставили варту, щоб православні не могли ввійти у храм; і Патріарх з народом стояв надворі, молився і плакав.

   І в ту мить, коли інославні чекали вогню на Гробі Господньому, знадвору, де стояли православні, розсікся із сильним пострілом кам'яний стовп-колона, і звідти вийшов благодатний вогонь, який миттєво всі підхопили.

А один турок, з великих правителів, закричав: "Могутній Бог християнський, і я християнин", – і тут же турки убили його.

З тих пір ніхто з інославних не наважувався більше зазіхати на благодатний вогонь.

Так ця колона і стоїть розсічена і закопчена від вогню в науку усім, і всі, що проходять, до неї прикладаються.

Може, поспіхом написала Вам не зовсім зрозуміло, але коли приїду, то все розповім Вам особисто, а поки на цьому закінчу.

Прошу Ваших святих молитов за мене, грішну.

З любов'ю у Христі М. Хрещатицька".