Одним із найпотужніших джерел роздумів став день Різдва Іоанна Предтечі, точніше, його віддзеркалення у світських ЗМІ. Там цей день фігурував здебільшого з іншою назвою – як ніч на Івана Купала.

  Мене особисто вразила оцінка, яку в ефірі дала цьому святу відома людина – не назву її ім’я, тим більше, що й сам благоговію перед її талантом. Так ось, ця людина висловила наступну думку: буцімто Церква знищила одне з найвеличніших свят нашого народу. А друга думка така: от як було б добре, якби ми дотримувались купальських обрядів, і вся нація проходила очищення через купальські ритуали, зокрема, стрибки через магічний вогонь…

Слова цієї глибоко шановної людини надихнули на роздуми: по-перше, хотілося зняти звинувачення з Церкви у знищенні корисної духовної традиції, по-друге, замислитись, наскільки ця традиція корисна, і чи варто застосовувати її, як засіб для духовного очищення і вдосконалення нашого народу. Почнемо з першого.

                        Чи знищувала Церква свято Купала?
Відповідь беремо з далекого від Церкви документа, аналогу сучасним указам Президента або законним актам Парламенту – Універсалу Гетьмана Івана Скоропадського, виданого ним у 1719 році – «про збіговиська під Івана Купала…». Якщо перекласти українською текст цього документа, його зміст буде такий: «Молоді та свавільні люди, збираючись вночі, справляють купали з ігрищами та пиятикою, наслідком яких є гріхи блудні, розтління незайманості, позашлюбні діти; і за такі беззаконня бачимо гнів Божий на всіх нас, який проявляється через знищення врожаю, падіж худоби, спалах епідемій та інші важкі випробування…»

 Наказ тогочасного світського правителя України по відношенню до учасників купальських обрядів був досить конкретний: «В’язати та бити киями»…

Що ж до Християнської Церкви – то хіба могло бути в неї щось спільне з типовим язичницьким святом? Купало – один із прадавніх слов’янських богів – символ родючості. До приходу в цей світ Христа людство по-різному уявляло собі Бога, і можна зрозуміти наших предків, які шукали Його в тих ласках і щедротах, якими Він їх наділяв. При цьому, звісно, створювалась своя теологічна система з обожненням відповідних сил створеної Єдиним Богом природи.

А вже на це було накладено особливі ментальні ритуали, серед яких були не лише зовні невинні вінки по воді, танці й стрибки через багаття, але й окультна та статева складові у вигляді ворожінь, жертвоприношення та вільного парування з наступним імовірним зачаттям.

На противагу Купалі ім’я Іван – слово не слов’янського і не язичницького походження. Воно в перекладі означає «благодать Божа», і саме так назвали одного з найбільших святих Православної Церкви Іоанна Хрестителя, аскета та проповідника каяття. Церква протягом усієї своєї історії ніяким чином не намагалась адаптувати купальські традиції, натомість послідовно закликала вірних не брати участь в язичницьких містеріях.

У свою чергу, переконані язичники ніколи не додають ймення Івана до ймення Купала. Вони навіть святкують його раніше – в двадцятих числах червня, на літнє сонцеповернення.

                    Хто ж тоді вигадав Івана Купала?
  Напевно, той пересічний житель планети, який десь щось чув, і в байдужій голові якого все змішалося: і християнське свято, і вечірка зі стрибками над вогнищем…

Так, Церква, впроваджуючи в суспільстві свої моральні норми, дійсно змінила купальські ігрища, принаймні, для широкого загалу, знищивши деякі їхні компоненти. Ну хіба можна зараз собі уявити, що стрибки над багаттям у прадавні часи були жеребом, за яким обиралася жертва, яку потім і приносили? Або що благовидні пісні, хороводи й танці колись завершувались так званим м’яттям трави, цебто звичайною статевою оргією?

Що робити, якщо ви когось полюбили? За купальською методою є два способи: треба або роздягшись догола, тричі оббігти житнє поле, або - взяти живу гадюку та простромити її очі голкою із ниткою, та потім цю нитку вшити в одяг коханої людини…

Що треба робити за християнською методикою? Все набагато простіше: віддати життя. Знехтувати своїм «его», допомогти в потрібну хвилину, переступити через образу, не злякатися важких обставин. Цебто – пожертвувати часткою свого комфорту, своїх амбіцій, свого часу. А якщо виникне потреба, то й життям, адже сказано: «немає більшої любові, аніж коли хтось життя своє покладе за друзів своїх». І природу любити можна інакше: не палити деревину, а навпаки – посадити дерево!

                                     І наостанок:
   Можна хоч цілий рік щодня стрибати через багаття в надії на якесь магічне очищення. Але кожен із нас, навіть далекий від Церкви, знає: людина очищується лише щиросердним каяттям. І саме такому каяттю вчив Іоанн Предтеча. Тому визначайтеся, до кого належите саме ви, і що для вас особисто є ближчим: тобто - на Івана, чи на Купала.

                                                                                                      Диякон Миколай Лисенко